1. Підходячи до будинку, ви зустрічаєте власного сина: лице вимазане, гудзик відірваний, сорочка вилізла з штанів. Перехожі озираються, усміхаються, вам же неприємний вид сина і трохи соромно перед сусідами. Однак дитина нічого не помічає, він чудово провів час, а зараз радий зустрічі з вами.
2. Малюк з ентузіазмом катає по підлозі свою машинку. Ви поспішаєте на роботу, син заважає, плутається під ногами, одним словом, дратує вас.
3. Підліток знову включив магнітофон «на повну катушку». Вам це страшно докучає.

Отже, що ж робити в подібних випадках, а саме, коли батьків переповнюють емоції?

Якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомте їй про це.

Почуття, особливо якщо вони негативні і сильні, ні в якому разі не варто тримати в собі: не слід мовчки переносити образу, придушувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свою дитину, яка без труднощів «читає» по вашій позі, жестах і інтонації, виразу обличчя або очей, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. Через деякий час почуття, як правило, «проривається» і виливається в різкі слова або дії.

Як же сказати про свої почуття дитині, щоб це не було руйнівно ні для неї, ні для вас?

Коли ви говорите про свої почуття дитині, говоріть від ПЕРШОЇ ОСОБИ.Повідомте ПРО СЕБЕ, ПРО СВОЄ переживання, а не про неї, не про її поведінку.

Повернемося до наших прикладів і спробуємо, застосовуючи правила 5 і 6, сконструювати відповіді батьків. Вони можуть бути такими:

1. Я не люблю, коли діти ходять розпатланим, і мені соромно від поглядів сусідів.
2. Мені важко збиратися на роботу, коли під ногами хтось повзає, і я весь час спотикаюся.
3. Мене дуже втомлює гучна музика.

Зауважте, всі ці пропозиції містять займенники я, мені, мене. Тому висловлювання такого роду психологи назвали «Я-повідомленнями».

Хто-небудь з батьків міг би сказати інакше:

1. Ну що в тебе за вигляд?
2. Перестань тут повзати, ти мені заважаєш.
3. Ти не міг би тихіше?

У таких висловлюваннях використовуються слова ти, тебе, тобі. Їх можна назвати Ти-повідомленнями»

На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленнями» невелика. Більше того, другі звичніші і «зручніші». Однак у відповідь на них дитина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати.
Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті, містить випад, звинувачення або критику в сторону дитини.

Ось типовий діалог:

– Коли ти нарешті почнеш прибирати свою кімнату ?! (Звинувачення.)
– Ну вистачить, тат. Зрештою, це моя кімната!
– Як ти зі мною розмовляєш ?! (Засудження, загроза.)
– А що я такого сказав?

«Я-повідомлення» має ряд переваг в порівнянні з «Ти-повідомленням».

1. Воно дозволяє вам висловити свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються пригнічувати спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не призводить до бажаного результату. Як вже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ми чи ні. І якщо сердиті, то вона, в свою чергу, може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить все навпаки: замість миру – війна.
2. «Я-повідомлення» дає можливість дітям ближче пізнати нас, батьків. Нерідко ми закриваємося від дітей бронею «авторитета», який намагаємося підтримувати будь-що. Ми носимо маску «вихователя» і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть взагалі щось відчувати. Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж – робить дорослого ближчим.
3. Коли ми відкриті і щирі у вираженні своїх почуттів, діти стають щирими в вираженні своїх. Діти починають відчувати: дорослі їм довіряють, і вони теж можуть довіритися.

Ось лист однієї мами, яка запитує, чи правильно вона вчинила.

«Ми розійшлися з чоловіком, коли синові було шість років. Зараз йому одинадцять, і він став глибоко, свідомо, але більше в собі, сумувати за батьком. Якось вирвалося у нього: “З татом я пішов би в кіно, а з тобою не хочеться”. Одного разу, коли син прямо сказав, що йому нудно й сумно, я сказала йому: “Так, синку, тобі дуже сумно, напевно, від того, що немає у нас тата. Та й мені невесело. Був би у тебе тато, у мене чоловік, було б нам жити набагато цікавіше”. Сина як прорвало: притулився до мого плеча, полилися тихі гіркі сльози.
Поплакала нишком і я. Але нам обом стало легше. Я довго думала про цей день і десь в глибині душі розуміла, що зробила правильно. Чи не правда?”

Мама інтуїтивно знайшла правильні слова, сказала хлопчикові про його переживання, а також розповіла про своє ( «Я-повідомлення»). І те, що обом стало легше, що мама і син стали ближче один до одного, – найкращий доказ дієвості цих методів. Діти дуже швидко засвоюють від батьків манеру спілкування. Це стосується і «Я-повідомлення».

І останнє, висловлюючи своє почуття без наказу або догани, ми залишаємо за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді – дивно – вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Навчитися посилати «Я-повідомлення» непросто. Потрібні тренування, і на перших порах важко буде уникати помилок. Одна з них полягає в тому, що іноді, почавши з «Я-повідомлення», батьки закінчують фразу «Ти-повідомленням».

Наприклад: «Мені не подобається, що ти така неакуратна!» Або «Мене дратує це твоє пхикання!»
Уникнути цієї помилки можна, якщо використовувати безособові фрази, безособові займенники, узагальнюючі слова. Наприклад:

– Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками.
– Мене дратує, коли діти скиглять.

Наступна помилка викликана острахом висловити почуття справжньої сили.
Наприклад, якщо ви приходите в жах побачивши сина, який б’є по голові кубиком свого молодшого братика, то у вашому вигуку слід висловити силу цього почуття. Фраза: «Мені не подобається, коли хлопчики так роблять», – тут ніяк не підходить, дитина відчує фальш.

Ю.Б Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?“